Карта побиту в Катовицах — бюрократичне пекло. Розслідування: чому Шльонське воєводство стало найгіршим для легалізації іноземців

Шльонське воєводство, зокрема місто Катовіце, за останні роки набуло сумнівної репутації серед іноземців, які намагаються легалізувати своє перебування в Польщі. Журналістське розслідування показує: саме тут зосереджені ключові проблеми, які перетворюють процес отримання карти побиту на багатомісячний, а то й багаторічний марафон нервів, безсилля та повної відсутності зворотного зв’язку з владою.

У численних інтерв’ю з українськими громадянами, які зверталися до Воєводського управління у Катовицах, фігурують одні й ті самі проблеми. Серед них — повна недоступність телефонної інфолінії, відсутність інформаційного віконця, неадекватне ставлення з боку працівників уженду та часті випадки зникнення документів без будь-яких пояснень.

Один із типових сценаріїв виглядає так: людина подає повний пакет документів на карту побиту поштою. Після кількох місяців очікування приходить відмова — начебто через відсутність якогось файлу. Доказів немає. Адже при поданні поштою складно підтвердити точний перелік надісланих документів.

Деякі іноземці намагаються уникнути цієї проблеми, копіюючи всі документи та наполягаючи, щоби при подачі особисто кожен папір мав відмітку працівника уженду. Та навіть це не гарантує, що справа не “загубиться”.

Телефонна інфолінія не працює взагалі — дзвінки обриваються після кількох годин очікування або просто скидаються. Люди скаржаться: «Чекав пів дня — і мене просто від’єднало». Таке ставлення породжує недовіру і гнів.

На відміну від інших воєводств, у Катовицах немає навіть базового інформаційного віконця, куди можна було б підійти та уточнити статус справи або отримати консультацію. Для порівняння, у Кракові чи Вроцлаві такі віконця функціонують, і там легалізаційні процеси відбуваються набагато оперативніше.

Також фіксуються випадки свідомого обмеження кількості прийомів: деякі інспектори приймають лише 3–4 особи на день. Атмосфера при цьому — вкрай недружня. Люди йдуть із уженду з відчуттям приниження та безнадії.

Додає тривоги й мовчазність інституцій. На електронні або паперові звернення іноземці, як правило, не отримують жодної відповіді. Це створює повну інформаційну блокаду — особа не знає, чи її справа взагалі розглядається, чи загублена, чи чекає якогось додаткового кроку.

У польських медіа або офіційних звітах про це не говорять. Проте у спільнотах українських мігрантів ситуація набула резонансу. Люди навіть вдаються до масового написання негативних відгуків у Google, сподіваючись, що це хоч якось змусить систему зреагувати.

На тлі війни в Україні та значного зростання кількості біженців, саме у Шльонському воєводстві було зафіксовано масштабні волонтерські ініціативи. Зокрема, українська громада зібрала понад 220 тисяч злотих на підтримку ЗСУ. І все ж — визнання їхніх прав та забезпечення базових адміністративних послуг залишаються на жахливо низькому рівні.

Як зазначають експерти, проблема частково в децентралізованій системі — кожне воєводство саме визначає обсяг фінансування та формат роботи своїх ужендів. Та, за словами самих працівників відділів з інших регіонів (наприклад, з Кракова), “у Катовицах працюють інакше”.

Розв’язання ситуації вимагає системного підходу: збільшення фінансування, прозорих процедур, впровадження цифрових сервісів, навчання персоналу. Проте поки цього не сталося, Шльонське воєводство залишається одним із найбільш непридатних регіонів Польщі для іноземців, які хочуть легально жити, працювати і просто мати право на стабільне майбутнє.

У разі порушення ваших прав або затягування справи — звертайтесь до адвокатів, омбудсмена або міжнародних правозахисних організацій. І найголовніше — не мовчіть. Тільки публічність змушує систему рухатись.