Президент України підписав закон про визнання депортацією переселення українців з Польщі у 1944–1951 роках

У квітні 2025 року Президент України Володимир Зеленський підписав Закон №11123-ІХ, яким юридично визнано примусове переселення українців з території Польщі у 1944–1951 роках актом депортації. Закон ухвалено Верховною Радою 21 березня 2025 року 283 голосами депутатів. Цей крок викликав широку підтримку з боку науковців, представників депортованих родин та української громади в Польщі.

Історичний контекст депортації українців з території повоєнної Польщі

Міждержавні угоди як правова основа примусових переселень

У 1944–1946 роках між УРСР і Польським комітетом національного визволення було укладено угоди, які формалізували обопільне переселення населення: українців з територій ПНР в Українську РСР і поляків — у зворотному напрямку. Попри вживане тоді формулювання — "добровільне переселення" — численні свідчення, архівні документи й дослідження свідчать про систематичний тиск, погрози та воєнні форми примусу, які супроводжували цей процес.

Масові переселення тривали до 1951 року та зачепили понад 482 000 осіб, за різними джерелами. Українці були змушені залишити свої домівки, господарства, могили предків на історичних землях — у Надсянні, Холмщині, Підляшші, Лемківщині й Бойківщині, — і переїхати на території тодішньої УРСР.

Акції “Вісла” та подальше насильницьке асимілювання українців у Польщі

Окрему сторінку цих подій становить операція "Вісла", яку польська влада реалізувала у 1947 році вже після формального завершення періоду переселень. У її ході понад 140 000 українців було силоміць депортовано в західні та північні регіони Польщі — ізольовано, з метою знищення української ідентичності та зв’язку з рідними землями.

Зміст та значення нового українського закону

Основні положення Закону №11123-ІХ

Закон "Про визнання примусового переселення українців у 1944—1951 роках депортацією" визнає цей процес явищем політичного насильства, що порушувало базові права людині. Документ передбачає:

• офіційне визнання примусового характеру переселень;
• визначення терміну "депортація українців з території Польщі 1944–1951 років";
• встановлення Дня пам’яті депортованих українців — 9 вересня;
• підтримку досліджень та увічнення пам’яті жертв через освітні програми та меморіальні заходи.

Мета і символізм цього рішення

Прийняття закону стало результатом багаторічної боротьби істориків, правозахисників та потомків депортованих родин за офіційне визнання справжніх масштабів трагедії. Як заявив голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович у інтерв’ю виданню "Суспільне", закон має "не тільки символічне, але й практичне значення для майбутніх політик пам’яті".

Закон створює підґрунтя для правової оцінки історичних подій, формування державної політики щодо збереження національної пам’яті та відкриває можливості для державно підтримуваних досліджень, музейних ініціатив та освітніх програм.

Реакції української та польської сторін

Позиція української діаспори в Польщі

Українська громада в Польщі позитивно сприйняла рішення Верховної Ради та підпис Президента. Як повідомляє інформаційний портал "Наш вибір", Союз українців у Польщі відзначив: ухвалення закону — це "важливий крок до історичної справедливості, який визнано ще в 2003 році в спільній декларації президентів України і Польщі".

Голова об’єднання Михайло Семенюк наголосив, що "депортація українців була не лише актом насильства, але й трагедією, наслідки якої відчуваються й сьогодні серед поколінь нащадків депортованих".

Можлива реакція польської держави

Станом на квітень 2025 року офіційна Варшава не оприлюднила критичних заяв щодо ухвалення українського закону. Експерти відзначають, що обидві країни мають досвід співпраці у сфері історичної пам’яті та уникнення ескалацій на цьому ґрунті.

Політолог Анджей Шептицький з Університету Варшавського в коментарі для TVN24 зазначив, що "такий крок України відповідає тенденції до повторного перегляду історичних травм, проте важливо, щоб він не став джерелом конфлікту, а підґрунтям для спільного осмислення минулого".

Подальші ініціативи та перспективи

Формування національної історичної політики

Визнання депортації частиною офіційної політики держави відкриває шлях до системного дослідження, архівних проєктів, створення музеїв української депортації та посилення освіти з питань тоталітаризму. Уряд вже протягом 2025 року планує створення робочої групи при Міністерстві культури та Українському інституті національної пам’яті для реалізації положень нового закону.

Міжнародне визнання та діалог

Завдяки ухваленню закону у 2025 році, Україна також прагне привернути міжнародну увагу до теми "забутих депортацій" як частини загального процесу переосмислення трагедій XX століття в Центральній і Східній Європі.

Як заявив народний депутат України Микола Княжицький, співініціатор проєкту закону, "нам треба говорити світові правду не лише про Голодомор, але й про інші репресивні практики, яких зазнали українці".

Висновок

Підписання Президентом Зеленським Закону №11123-ІХ у квітні 2025 року стало важливим кроком у напрямі юридичного та морального осмислення драматичних подій середини XX століття. Визнання депортації українців з Польщі як акту насильницького переселення не лише вшановує пам’ять жертв, а й засвідчує відданість України принципам історичної справедливості та людської гідності.