1 серпня 1944 року у Варшаві розпочалося одне з наймасштабніших повстань часів Другої світової війни — Варшавське повстання. У ньому взяли участь близько 50 тисяч бійців Армії Крайової, і воно тривало 63 дні. За цей час у місті загинуло приблизно 180 тисяч мирних мешканців. Повстання було спрямоване як проти нацистської окупації, так і як сигнал до союзників про прагнення поляків до незалежності.

Історичне тло: Польща між двома тоталітаризмами

У вересні 1939 року Польща виявилася жертвою нападу двох держав: нацистської Німеччини та Радянського Союзу. Розділена територія пережила роки жорсткої окупації. Варшава стала центром масового терору — лише у перші роки нацистської окупації тут було знищено десятки тисяч людей, зокрема в ході ліквідації Варшавського гетто (1943 рік).

Армія Крайова, польська підпільна армія, що перебувала під командуванням уряду у вигнанні в Лондоні, була найбільшою організацією опору у Європі з більш ніж 350 тисячами членів. Навесні 1944 року було розроблено план “Burza” (“Буря”), згідно з яким Армія Крайова мала виступати проти німців у міру наближення Червоної армії, щоб заявити про польський суверенітет.

Початок повстання: 1 серпня 1944 року

Повстання у Варшаві розпочалося о 17:00 1 серпня 1944 року, ця година увійшла в історію як “Година W”. Операцію затвердив генерал Тадеуш “Бур” Коморовський. Повстання мало на меті звільнити столицю від нацистів до приходу Червоної армії, щоб показати, що Польща здатна сама вирішувати свою долю.

Основні сили повстанців — близько 50 тисяч бійців — зіткнулися з набагато краще озброєним та чисельно переважаючим противником. У перші дні повстання полякам вдалося оволодіти значною частиною Варшави, зокрема районом Середмістя та частково Охотою, Волею і Жолібожем.

Участь цивільного населення

Масштабна участь мирного населення стала важливим фактором повстання. Жителі Варшави активно підтримували повстанців — будували барикади, передавали інформацію, лікували поранених. Багато представників інтелігенції, включно з письменниками та професорами, також долучилися до боротьби або працювали в підпільних структурах.

Реакція союзників і Червона армія

Одним з найсуперечливіших моментів стало пасивне ставлення СРСР до повстання. Незважаючи на те, що у серпні 1944 року Червона армія вже перебувала на східному березі Вісли, підтримки повстанцям надано не було. Сталін не дозволив союзникам проводити повітряні операції зі своїх аеродромів та затримував військовий наступ.

Сполучене Королівство та США обмежилися здійсненням декількох авіанальотів із постачанням зброї, хоча значна частина вантажів не потрапила до рук повстанців. Політолог Яцек Ціпріанек зазначає, що радянський уряд навмисне утримувався від підтримки, побоюючись посилення лояльної до Лондона Армії Крайової після перемоги над нацистами.

Поразка і нищення міста

1 жовтня 1944 року повстанці з району Середмістя розпочали переговори про капітуляцію. 2 жовтня було підписано акт про припинення бойових дій. У варшавському повстанні загинуло близько 16 тисяч повстанців, поранено понад 20 тисяч. Втрати мирного населення були катастрофічними — за оцінками Інституту національної пам’яті Польщі, загинуло орієнтовно 180 тисяч осіб.

Після придушення повстання німецька армія розпочала цілеспрямоване знищення Варшави. За кілька наступних місяців було зруйновано понад 80% міської інфраструктури, включно з історичними пам’ятками, бібліотеками, музеями і архівами.

Післявоєнна пам’ять і суперечки

Протягом десятиліть після завершення війни тема Варшавського повстання залишалася під цензурою в Польській Народній Республіці. Повстанців часто зображували як “авантюристів”, які зашкодили країні. Лише після 1989 року офіційна позиція влади почала змінюватися, і пам’ять про повстання стала невід’ємною частиною польської національної ідентичності.

З 2004 року у Варшаві працює Музей Варшавського повстання, один з найбільш відвідуваних музеїв Польщі. Щорічно 1 серпня у місті проходить “Година W” — об 17:00 сирени зупиняють транспорт і пішоходи мовчки вшановують пам’ять загиблих.

Актуальність для сучасної України

У польському русі опору протягом війни брали участь і представники української громади. Варшавське повстання стало символом боротьби за свободу, ініційованої самими громадянами — без надії на швидку зовнішню допомогу. Цей досвід є особливо близьким для українського суспільства, що з 2022 року відстоює свою незалежність на фронті та в тилу.

За словами історика Яна Ольшевського, «поляки тоді боролися не лише за фізичне звільнення міста, а й за право самим вирішувати власну політичну долю. Цей урок актуальний і сьогодні, особливо в контексті боротьби українців за національну свободу».

Висновки

Варшавське повстання 1944 року — це не лише героїчна сторінка польської історії, а й складний етап національного самовизначення. Незважаючи на воєнну поразку, воно остаточно утвердило прагнення поляків до свободи. Через десятиліття цей досвід залишається джерелом рефлексій і натхнення як для Польщі, так і для інших народів Європи, включно з Україною.