Дві українки у Варшаві живуть на автобусній зупинці та відмовляються від допомоги

Життя на вулиці: хроніка відчаю у центрі європейської столиці

У самому серці польської столиці, на автобусній зупинці неподалік залізничного вокзалу Варшава-Заходня, вже кілька тижнів поспіль мешкають дві жінки з України. Їхній імпровізований притулок — лавка, підстилка зі старих речей і кілька поліетиленових мішків з майном. Цей випадок сколихнув як польське суспільство, так і українську діаспору — не стільки через сам факт безпритульності, скільки через їх свідоме небажання прийняти запропоновану допомогу.

Хто ці жінки і як вони опинилися на вулиці

Зі слів очевидців та волонтерів, жінки — мати і донька, віком приблизно 60 і 30 років відповідно. За непідтвердженою інформацією, вони приїхали до Польщі на початку повномасштабного вторгнення. Протягом певного часу винаймали житло, однак через фінансові труднощі залишилися без даху над головою.

Представники міських служб соціального захисту неодноразово намагалися допомогти — пропонували проживання у шелтерах та соціальну підтримку. Та кожного разу отримували відмову. Жінки не поводяться агресивно, не просять милостині, але рішуче заявляють, що «все мають під контролем».

Чому люди відмовляються від допомоги

Психологи пояснюють таку поведінку як одну з ознак посттравматичного стресового розладу (ПТСР), особливо у людей, які пережили втрату дому, біженство і тривалу нестабільність. За словами психолога Дарини Швець, внутрішній бар’єр довіри до зовнішнього світу є однією з причин, чому постраждалі уникають будь-якої форми інституційної допомоги:

«Ці жінки, ймовірно, пережили серйозний стрес — можливо, обман з боку орендодавців або роботодавців. У таких випадках довіра до системи втрачається, жертва вважає, що краще самій справлятися, навіть якщо це означає жити на вулиці».

Реакція громадськості та політики

Після того, як історія набула розголосу у ЗМІ, місцева адміністрація вкотре звернулась до жінок із пропозицією допомоги. Представники спільнот українських мігрантів також висловили готовність підтримати співвітчизниць — надати тимчасове житло, теплий одяг і харчі. Втім, станом на початок червня, жінки продовжують мешкати на зупинці.

У варшавському управлінні соціального захисту зазначають, що, за польським законодавством, ніхто не має права примусово «врятувати» людину, якщо та у свідомому стані і не завдає шкоди ані собі, ані оточенню.

Проблема глибше, ніж здається

Згідно з даними Головного статистичного управління Польщі, станом на початок 2024 року, у країні перебуває понад один мільйон біженців з України. Більшість з них інтегрувались у суспільство, однак частина опинилась у критичних життєвих умовах.

Аналітики наголошують: випадок із цими двома жінками — не виняток, а радше симптом ширшої проблеми. Інституції часом не мають достатньо ресурсів або гнучких підходів, щоб надати допомогу тим, хто її потребує, але сам того не усвідомлює або боїться прийняти.

Висновок: моральне випробування для суспільства

Історія українок на варшавській зупинці — це дзеркало нашого ставлення до незахищених, до біженців, до «інших». Допомога — це не лише житло чи їжа. Це співчуття, розуміння і терпіння. Іноді, щоб допомогти, потрібно спершу повернути довіру.

Поки ці дві жінки залишаються на зупинці, вони нагадують нам про те, що не кожну кризу можна вирішити швидко, але кожна криза — це привід замислитися над тим, яким є суспільство, яке ми будуємо.